Пам’яті двох полеглих Героїв: Олега Просвєтова та Юрія Гука

Відтепер фасад ліцею №16 нестиме вічний спомин про ще двох його випускників – Героїв Олега Просвєтова та Юрія Гука, чиї імена золотими літерами вкарбовано в літопис боротьби України за волю. Різними дорогами, але з єдиною метою вони стали на захист рідної землі, показавши незламну відвагу та жертовність.

У 2011 році Олег Просвєтов служив у ЗСУ, після чого працював в Україні та за кордоном. Активний учасник Революції Гідності 2014 року. З початком повномасштабного вторгнення миттєво повернувся з-за кордону та з лютого 2022 року охороняв об'єкти у складі «афганського батальйону». У листопаді 2022 року добровольцем пішов у 102 бригаду 201 «Верховинського» батальйону, де був стрільцем та кулеметником. На передовій виявив мужність, зокрема самостійно евакуював пораненого. П'ять місяців без ротації перебував на Донецькому напрямку. Згодом був відправлений на лікування, але 15 липня 2023 року серце Олега зупинилося. Посмертно нагороджений відзнакою «За честь та звитягу» та званням «Почесний громадянин Івано-Франківська». Похований на Алеї Слави в Чукалівці.

Пам'ять про Героя Олега Просвєтова живе у серці його матері Любові Просвєтової. Вона згадує його як сміливу та життєрадісну людину, відданого побратима та люблячого сина. Її слова – це подяка всім, хто розділяє біль втрати та шанує подвиг її дитини.

“Олег був дуже добрий товариш, мужній, безшабашний, як казали його побратими. Не раз виходили з таких ситуацій, він виводив, викручувався. Найкращий син, люблячий син. Хочу подякувати вчителям, керівництву школи, що добрі знання вони дали Олегові. Без проблем він поступив в інститут сам. Всюди його було повно. Наші серця розриваються від болю і жалю. Хочу попросити, щоб отці молилися за нас. Також хочу подякувати місцевій владі, що вшановують пам’ять наших захисників, і департаменту освіти і науки Івано-Франківська, також велике спасибі ”, - висловлює вдячність Любов Просвєтова.

Юрій Гук, якому на початок повномасштабного вторгнення ще не було вісімнадцяти, з перших днів відмовився виїжджати за кордон. Він щиро молився за мир та українських захисників, мріючи приєднатися до «Азову», але через здоров'я отримав відмову. Незламний військовий, у вересні 2023 року став бійцем 3-ої окремої штурмової бригади, воював за Авдіївку. Мріяв про сім'ю після війни. У березні 2024 року перейшов у розвідку, брав участь у підриві ворожого мосту, охороняв саперів. 10 квітня 2024 року, захищаючи побратима, загинув у бою від втрати крові. Посмертно нагороджений медаллю «Захисник України». Материнське серце Ірини Гук береже найсокровенніші спогади про сина-Героя. З ніжністю та болем вона згадує його чутливість, любов до мистецтва та незламне прагнення до справедливості, яке ще в юному віці проявилося у бажанні боронити рідну землю.

“Я пам’ятаю його дуже вразливим, дуже таким чуйним, особливо до справедливості. І він завжди хотів відстоювати справедливість. Коли йому було 14 років, уже тривала АТО, він пішов в поліклініку і знявся з обліку як астматик. Я його запитала нащо ти це робиш, треба буде по новій ставати, бо ти потрапиш в лікарню. А він каже:“Ти знаєш, я дуже хочу піти і захищати нашу країну”. Коли почалась повномасштабна війна, Юра відмовився виїжджати, він сказав: “Мамо, я не можу тікати. Якщо мені треба буде йти і захищати народ, я піду”. Останнім поштовхом іти воювати були обстріли, через які загинуло дуже багато дітей. Юра тоді сказав: “Мамо, ну як я, дорослий, можу сидіти і спокійно дивитися на те, що гинуть діти”. І хоч я йому казала, що він ще сам не є достатньо дорослим, йому тільки 19 років, він уже нас слухати не хотів.Таким його виховали не тільки ми з чоловіком. Я думаю, що ці уроки чесності і справедливості він засвоїв і в цій школі так само”, - ділиться спогадами мама Ірина Гук.

Івано-Франківськ з глибоким сумом вшановує пам'ять полеглих Героїв. Міський голова Руслан Марцінків з болем зауважує, що навіть стіни навчальних закладів, зокрема школи №16, вже не вміщають усіх імен тих, хто віддав своє життя за Україну. Й наголошує на важливості гідного вшанування кожного воїна, особливо молодих хлопців, таких як 19-річний Герой з 3-ї штурмової бригади. 

“Хлопці гинуть, і ми маємо гідно вшанувати їхню пам’ять. На жаль, на 16 школі, навіть на одній стіні уже, бачите, закінчилось місце. Мусили на другій починати, і це прикро. Прикро тому, що гинуть найкращі, молоді. Одному з хлопців 19 років всього-на-всього було. Він загинув в 3 штурмовій. Вічна пам’ять всім Героям! Ми докладемо всіх зусиль, аби гідно вшанувати пам’ять. Це є дуже важливо, навіть не стільки для рідних, а для всіх нас, щоби кожен коли приходить до цієї школи, бачив, якою ціною дається українська школа, українська освіта”, - підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.