Пам'ять про Героїв, медалі і дрони для захисників: У Франківську відкрили анотаційні дошки Олександру Грузіну й Андрію Сьоміну

Відкрили анотаційні дошки на фасаді Ліцею №3, щоб вшанувати пам'ять Олександра Грузіна та Андрія Сьоміна – Героїв, які віддали своє життя за Україну. Таким чином увіковічнивши їхній подвиг, а й підкреслила незламність українського народу, адже сини цих Героїв продовжують їхню справу на фронті.

Директорка Ліцею №3 Наталія Микула з глибоким сумом і гордістю згадала своїх колишніх учнів, які стали символами незламності.

«Два моїх хлопчики, два мої учні. Сьогодні вони просто ангели Андрійко і Сашко, яких я навчала української мови. Сьогодні вони є просто ангелами, які прилетіли на крилах з небес відвідати свій ліцей і подивитися, як їх шанують. Ми вас пам’ятаємо, ми про вас складаємо вірші», - зі сльозами на очах говорить директорка ліцею №3 Наталія Микула.

Міський голова Руслан Марцінків вручив відзнаки - медаль «За честь і звитягу» синам полеглих Героїв – Володимиру та Кирилу Сьоміних, а також Володимиру Грузіну.

Місто передало 50 FPV-дронів батальйону «Свобода», демонструючи свою підтримку та рішучість у боротьбі.

Володимир Сьомін, боєць батальйону «Свобода» бригади «Рубіж», розповів про свій шлях до захисту України, який розпочався разом з братом Кирилом Сьоміним на початку повномасштабного вторгнення. Вони самостійно вирушили до Києва, щоб захищати столицю, а згодом — воювати на Донбасі. Володимир, перебуваючи на посаді командира відділення інструкторів, нині займається бойовою підготовкою піхотних підрозділів. Він також наголосив на значних змінах у веденні війни.

«Одразу як війна почалася, ми записалися в перший день, здається, в “Азов” чи “Правий сектор”. Ми все пробували, щоб поїхати, але так, як там на початку вимагалося бійці з досвідом уже, які в АТО були. А в нас не було досвіду, тому ми самовільно вирішили поїхати і шукати ближче до фронту підрозділ, в якому ми вже зможемо розпочати підготовку до безпосередньої участі. Війна змінилася, вона дуже сильно прогресувала, наситилась багатьма такими сучасними електронними виробами. Якщо раніше, наприклад, піхотинець воював з автоматом в руці і мінно-вибуховими різними вручну встановленням, то зараз війна технологічна і для того, щоб вберегти життя бійців, які тримають передню лінію, потрібні технічні засоби. В тому числі дрони для нанесення ураження і захисту наших позицій від противника. Якусь частину свого життя ми віддали для того, аби вшанувати пам’ять побратимів, які на щиті, і відстояти нашу честь, як держави», - наголошує Володимир Сьомін.

Кирило Сьомін, старший сержант 4-ї бригади оперативного призначення, 3-го батальйону «Свобода», також згадав, як разом з братом та побратимом, Героєм України Романом Голубом, вирушили до Києва на третій день війни. Кирило побував у всіх гарячих точках сходу, також наголосив на важливості дронів, які місто передало для батальйону “Свобода”.

«Ці дрони насправді є дуже важливим аспектом у захисті й відбитті штурмів, коли ворог наступає. Безпечніше в першу чергу, тому, що дронами ти можеш відбити відсіч, не ризикуючи життям та здоровʼям війська. FPV-дрони – це найкращий варіант для знищення бойової техніки та груп ворожої піхоти. Тому кожен дрон – це, можна сказати, як золото, їх треба дуже багато. За кожен дрон, кожному дякуємо особисто і дякуємо від лиця нашого батальйону «Свобода». Кожен дрон – це врятоване життя піхотинця», - зауважує військовий Кирило Сьомін.

Їхній батько Андрій Сьомін був відданим захисником України. Та служив у лавах 34-го окремого мотопіхотного батальйону Збройних сил України, на посаді командира відділення кулеметного взводу, був головним сержантом. Андрій Сьомін брав участь у боях на найгарячіших ділянках фронту, зокрема на Чернігівському та Донецькому напрямках. На жаль, його героїчний шлях обірвався 29 вересня 2023 року, коли він віддав своє життя за Україну.

Боєць батальйону «Свобода» та депутат Івано-Франківської обласної ради Михайло Іваночко, побратим загиблого Андрія Сьоміна, зумів вирватися у відпустку вперше за три роки. І нагадав про необхідність шанування Героїв, які віддали своє життя за Україну.

«Та нація, яка шанує своїх Героїв, яка поважає своїх Героїв має право на існування в майбутньому. І саме українська нація має це право, тому що ми поважаємо Героїв, ми шануємо їх, ми творимо Героїв. І зараз головне, щоб наша українська нація зрозуміла і те, що треба поважати і живих Героїв. Тому що Герої серед нас, вони ходять по вулиці. Ми не знаємо всіх бійців, не знаємо, хто де служить. Але, щоб ви розуміли, що понад мільйонна українська армія зараз захищає Україну. І не тільки Україну. Ми захищаємо всю Європу», - зазначає Михайло Іваночко.

Володимир Грузін, старший лейтенант 81-ї аеромобільної бригади, який особисто зазнав поранення на фронті, каже, обрати військову справу його надихнув батько, Олександр Грузін. Олександр, який уже мав 3-ю групу інвалідності після служби снайпером у 80-й бригаді під час АТО, незламно вирішив знову піти захищати Україну з початком повномасштабного вторгнення. Він повернувся у ту ж 80-ту бригаду. На жаль, навіть попри те, що він не загинув безпосередньо в бою, війна зрештою забрала його життя, виснаживши його здоров'я до межі.

«Батько був тим поштовхом, який допоміг мені вибрати спеціальність. Бо я хотів бути військовим ще до того, але точно не знав ще ким саме. А коли в 2014 році почалася АТО, батько пішов до лав 80-ї львівської десантно-штурмової бригади. Він там прослужив рік, був у боях на Луганщині, Піски і Щастя в той період. Потім був звільнений, у нього була інвалідність внаслідок війни 3 групи. І він став поштовхом до того, яку спеціальність мені вибрати. Тому я пішов у десантні війська. Бо там служив батько і мені це дуже сподобалось. Коли почалось повномасштабне вторгнення, на той час я з підрозділами вже був на виїзді. А батько наступного дня, 25 числа, пішов у військкомат і підписав контракт. І знову пішов у ту ж саму 80-ту бригаду, вже будучи інвалідом війни 3 групи. Прослужив там більше року. Потім почались проблеми зі здоров’ям, з ногами. Так склалось, що хвороба не давала життя і лікувати її було неможливо. За рік часу 9 вересня він помер у реанімації в нас у лікарні. Бачите, війна не тільки вбиває на фронті, на полі бою – вона може вбити й за межами нього», - розповідає Володимир Грузін.

Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків вкотре наголошує на важливості шануванні пам'яті Героїв та підтримці їхніх родин. А також військових, які продовжують боротьбу. Зокрема місто підтримало батальйон «Свобода», передавши захисникам 50 FPV-дронів, адже це є вкрай необхідним для ефективної боротьби.

«Ми шануємо пам’ять наших Героїв. На жаль, чергові дошки на 3 школі. Знаю синів одного з Героїв, вони воюють в батальйоні “Свобода”, тому передали сьогодні дрони, нагородили відзнаками. Одного і другого. Сини воюють в лавах ЗСУ й Національної Гвардії. Тому шануємо, пам’ятаємо і допомагаємо», - підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.

Ця подія вкотре нагадала, якою високою ціною дається відносний спокій, і що за кожним днем мирного неба стоїть чиєсь життя, здоров’я та нездійснені мрії. Тому наш обов’язок – творити пам’ять про полеглих та підтримувати Захисників.