Анотаційні дошки чотирьом полеглим Героям: Ліцей №1 вшанував захисників

На фасаді ліцею №1 відкрили ще чотири анотаційні дошки, присвячені полеглим Героям-випускникам: Захарію Гребенєву, Максиму Гунченку, Андрію Стельмащуку та Тарасу Угеру. За кожною дошкою – нездійснене майбутнє та біль непоправної втрати. Пам'ять про кожного з них стає нашою спільною місією: не дати забути їхню найвищу жертву та передати істину про тих, хто своїм життям здобув наше право на свободу.

На одній із анотаційних дощок фото Андрія Стельмащука. Він був радіотелефоністом стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А4125. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Солодке Волноваського району Донецької області. Матір полеглого Героя, пані Надія, пригадує їхню останню розмову. Жінка розповідає: Андрій відчував, що прощається, тому заповів їй бути сильною та, незважаючи ні на що, продовжувати жити.

"Як для кожної мами, син є найрідніший. Я втратила у своєму житті – це найдорожче, що могло бути. Він у мене був сильний, мужній, він був справжнім патріотом України. Він не зміг бути осторонь, пішов сам, добровільно. І останній день, коли приїхав, сказав: "Мам, я їду попрощатися". І сказав мені такі слова: "Мамо, ти в мене сильна, ти маєш бути готова до всього і все маєш пережити". І я дякую Богу, що в мене був такий син. Він сказав: "Хто піде, як не я, як не мій брат, наші сусіди? Ми повинні захищати нашу державу, свою Україну". І я не пережила цієї втрати сина, але мені його слова, що я сильна, я мушу бути сильна, і я мушу це все... не пережити, бо це не переживеться до останнього подиху, але він зі мною, він завжди для мене, як і всі хлопці, які загинули",  – розповідає мама полеглого Героя пані Надія.

Класна керівниця Андрія Стельмащука, Любов Анатоліївна, не може стримати сліз щоразу, коли пригадує свого учня. Вона любила його не лише як колишнього вихованця, а і як надзвичайно хорошу людину. Пані Любов пригадує: коли вони пересікались, вона знала, що день точно вдасться, бо Андрій випромінював світло.

"Для мене він залишиться Андрійком  – синьооким красунчиком, добрим, гарним, товариським. Він певний час був моїм талісманом. Про це ніхто не знає, але ми з ним пересікались на вулиці Незалежності, бо він йшов на роботу десь в сторону Сахарова в той бік, а я звідти йшла на роботу в перший ліцей. Я завжди, як ми тільки на Незалежності або на Тичини з ним побачились, робила висновок, що день буде гарний, хороший і все в мене вдасться. Ми будемо його пам'ятати. Низький уклін батькам за такого сина. Ми будемо гордитися, що він вчився в нашому ліцеї. Він в наших серцях залишиться",  – зі сльозами пригадує класна керівниця Андрія Стельмащука Любов Анатоліївна.

Максим Гунченко солдат-стрілець 1-го відділення охорони 5-го батальйону охорони військової частини Т0910. Героїчно загинув біля селища Красна Гора в районі міста Бахмута Донецької області. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня та удостоєний звання “Герой України”.

Попри всі труднощі, Максим був тією людиною, яка вміла радіти життю, розповідає дружина полеглого Героя Ірина.

"Максим був дуже позитивною людиною. Якби йому не було важко, він завжди переводив це в жарти. Він завжди намагався життя жити легко. На цій землі ми просто гості, але дуже важливо залишитися людиною, людиною достойною. І наші Герої, яким сьогодні ми відкриваємо пам’ятні дошки, доказали, що вони є справжні Герої. Я вважаю, мій чоловік є Героєм, тому що він віддав найцінніше за нашу державу – життя", – наголошує дружина полеглого Героя Ірина Гунченко.

Перший ліцей продовжує донатити та допомагати, адже чимало його випускників стали на захист держави у лавах ЗСУ та Нацгвардії. Тому ці анотаційні дошки  – це ще одне нагадування про те, що війна триває. І допоки наші воїни там, ми повинні допомагати їм усім необхідним. Та не забувати про тих, хто вже загинув, - наголошує міський голова.

"Я хочу подякувати кожному захиснику і захисниці, адже ми, ті, хто не пройшов горнила війни, не можемо собі уявити, що проходять хлопці і дівчата. Наш обов’язок  – це творити пам'ять. Я дякую всім, хто долучається до цієї пам'яті у різний спосіб. Анотаційні дошки  – не для рідних, я завжди це кажу, тому що, вибачте, рідні, але ці дошки для нас, для учнів, батьків, учителів, які кожного дня будуть приводити сюди дітей і будуть бачити ваших рідних і якою ціною дається український прапор, українська мова, українська незалежність",  – підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.