Памʼяті трьох полеглих Героїв: Андрія Ванзіляка, Віктора Вирстюка та Володимира Зінька

На фасаді ліцею №25 з кожним разом зʼявляється все більше імен тих, хто поклав своє життя за Україну. Тепер на стінах ліцею звʼявились ще три імена його випускників: Андрія Ванзіляка, Віктора Вирстюка та Володимира Зінька. Вони назавжди залишили слід в історії за боротьбу та незалежність України.

Володимир Зінько, як тільки-но розпочалась війна у 2014 році, без вагань став до лав АТО. Брав участь у запеклих боях на Донецькому напрямку, у Дебальцевому та в інших гарячих точках. Був нагороджений, зокрема: відзнакою УПА та відзнакою «Учасник АТО». Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, без жодних сумнівів пішов воювати у складі 102-ї окремої бригади територіальної оборони. Захищав Україну на Донецькому та Запорізькому напрямках. 5 лютого 2025 року Володимиру виповнилось рівно 35 років. Матір полеглого Героя, пані Галина, пригадує, що в той день його привітала з днем народження, а 6 лютого він уже загинув. Жінка, розповідає, що після цього їй приснився сон, де син лише встиг сказати: «Так сталося, то війна, не плачте».

«Почалась у 2022 році повномасштабна війна, і знову моя дитина пішла воювати. Він не слухав, просила, а він сказав: "Мам, а хто, як не я? Всі мусять йти. Я маю руки, маю ноги". Хоч купу контузій отримав і травму, і операцію мав важку міновибухову, але він не дивився на те і йшов: "Мама, треба захищати Батьківщину. А хто піде?". Він був дитиною моєї душі, це була дуже хороша дитина, такий, що і товариші його поважали. І що треба було дістати хлопцям, він, як був удома на лікарняному, лікувався довго, то він усе одно всім допомагав: "Бо треба, – каже, – мамо, треба". У нього було 5 числа день народження, я його привітала з днем народження, а 6 його не стало. Мені навіть сон приснився, що він каже: "Так сталося, то війна, не плачте". Я навіть не можу собі уявити, що моєї дитини вже немає, це дуже важко», - зі сльозами розповідає мати полеглого Героя пані Галина.

Віктор Вирстюк, у 2023 році був призваний на військову службу. Стояв на захисті України в Житомирській, Миколаївській, Дніпропетровській та Запорізькій областях. У серпні та вересні 2023 році брав безпосередню участь у контрнаступі в Запорізькій області. Згодом військовий отримав поранення ноги на полі бою. Проте його це не зупинило. Як тільки його виписали з лікарні після реабілітації, одразу ж повернувся на службу до складу військової частини А2582. Після більше як року служби, 27 січня 2024 року, Віктор загинув, пішовши з цього світу, як справжній патріот. Воїну назавжди залишилось 38 років. 

Його брат Сергій невпинно просить людей памʼятати, що саме завдяки таким відважним воїнам, як його брат Віктор, все ще існує Україна. Тому просить не забувати, що всі військові загинули за те, що ми, зазвичай, вважаємо базовими речима: тепла домівка, спокійна ніч, їжа в холодильнику та навіть вода, котра тече з під крана – все це завдяки таким відданим патріотам, як Віктор Вирстюк. 

«Щодня така біль спіткає кожну родину. Спочатку ми отримуємо звістку, потім відбуваються похорони, потім відкриваємо меморіальні дошки, і ми потім говоримо про те, що ми всі тут велика національна українська родина. Ми не раз зустрічаємось по житті й не знаємо один одного, а потім зустрічаємось тут, тому що тут наші рідні поруч. Це говорить про те, що ми велика родина. Сенс у тому, за що вони загинули: за те, щоб наші діти нормально жили, вчились, виросли гідними,достойними, щоб наше суспільство, наша спільнота жила так само за тими ідеалами, за які наші рідні хлопці віддали життя», – наголошує брат полеглого Героя пан Сергій.

Андрій Ванзіляк, ще один воїн, якого жорстоко забрала війна. У 2023 році, він став на захист Батьківщини. З 19 липня 2023 року був зарахований до 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Загинув 25 липня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Північне на Донеччині, під час артилерійського обстрілу. У військового залишилися дружина - Тетяна та троє дітей: доньки Марія, Анастасія і син Петро. Його спокій, відданість родині та готовність завжди підтримати залишили по собі теплу пам’ять рідних, друзів і колег.

За словами міського голови Руслана Марцінківа, ворог хоче знищити нашу культуру, залишити нас без найближчих нам людей, без світла та знищити нашу віру у світле майбутнє. Проте у нас є те, що всіх нас обʼєднує – свобода та незалежність. Саме тому, ми повинні безперестанку підтримувати фронт та наших військових, які там захищають нас, і роблять все можливе, аби ні на кілометр ворог не наблизився до наших домівок.

«Скільки кожна громада в Україні втратила найкращих, найсвітліших, найідейніших! Це заради того, щоб ви, діти, могли ходити до школи, в українську школу, говорити українською мовою, бути під синьо-жовтим стягом, розвиватись і мати Українську державу. Пам'ятаймо, якою ціною це дається. Справді, вже немає жодної школи в Івано-Франківську, де б не було відкрито анотаційної дошки, немає мікрорайону нашого міста, де б на будинку чи поруч не було відкрито анотаційну дошку. Це наш обов’язок – пам'ятати. Наш обов’язок – допомагати, адже кожна волонтерська поїздка, кожна сплетена сітка, кожна добра річ для фронту – це все наближає нас до переможного миру», – підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.