Очі, що чекають на повернення: у Франківську відкрили доповнену «Алею віри і надії»

У середу, 8 квітня, на площі Соборності відкрили додаткові інформаційні стенди зі світлинами полонених та зниклих безвісти захисників України.  Це місце, де кожен портрет є відкритою раною і водночас символом неймовірної сили. До вже існуючої експозиції додалися нові обличчя. Це наші захисники — сини, чоловіки, батьки та брати, які наразі перебувають у ворожому полоні або вважаються зниклими безвісти за особливих обставин.

За словами керівника секретаріату Івано-Франківської міської ради Станіслава Козлова, тут розміщені не всі Герої, а близько 70% зниклих безвісти чи полонених, починаючи з 2022 року. 

«Зараз ми відкриваємо 199 портретів. Це захисники з нашої Івано-Франківської міської територіальної громади. 24 лютого ми відкривали першу сотню портретів, зараз наступні 199. Вважаємо, що їхнє зображення на цій Стелі є дуже важливими знаком уваги з боку громади, як родинам, які чекають своїх рідних, так і всім, хто перебуває в нашому місті. Ми очікуємо світлого свята Воскресіння Христового тільки завдяки тому, що нас захищають воїни. І, на жаль, чимала кількість з них вважається зниклими безвісти чи перебувають у ворожому полоні», - пояснює Станіслав Козлов.

Для родичів зниклих безвісти та полонених військових ця Алея — не просто меморіал. Це місце зустрічі з тими, кого так бракує вдома. Віра у те, що вони живі й надія на те, що зовсім скоро почують таке довгоочікуване: «Я вдома». Адже, рідні захисників щодня живуть з надією в серці. Серед них і Тетяна Слободянюк. Жінка чекає та сподівається на повернення чоловіка, а також племінника. 

«В мене зник безвісти мій чоловік в 2025 році і мій племінник в 2026 році. Чоловіка чекаю рік і місяць, племінника – вже три місяці. Нас тільки віра спасає. Ми сподіваємось, що вони в полоні, що вони повернуться живими. Тільки це тримає, ми віримо, що вони в полоні. Інакше ми думати не хочемо. Ми чекаємо і віримо, що наші всі повернуться додому живими. Щоб люди, які проходять повз не забували, що війна триває, що люди зникають безвісти і щоб їх бачили. Наскільки нас дуже багато. Ми дуже об’єднуємось з рідними, у нас є багато знайомств, ми стали, як велика сім’я», - розповідає Тетяна Слободянюк.

Кожен новий портрет тут - це не просто фотографія. Це крик про допомогу і нагадування всьому світу: ми не зупинимося, поки кожен український воїн не повернеться до своєї родини.

Володимир Михнюк вважається зниклим безвісти. Захисник воював близько пів року на напрямках Богданівки, Бахмута. Рідні не знають про долю сина та брата, проте щиро вірять, що він повернеться до них.

«На цій Алеї є мій рідний брат, Михнюк Володимир Володимирович 1973 року народження. Чекаємо вже 26 місяців. День і ніч чекаємо на дзвінок. Кожен полон, повернення з полону, чекаємо на звістку, можливо, в полоні. Кожного обміну тіл боїмося. Зі страхом чекаємо дзвінка. Чекаємо. Чекаємо. Сподіваємось на повернення все-таки, попри все сподіваємося. Ми зідзвонюємось. Найбільше, то я з батьком, мами немає. Є ще дочка у брата. Більше так з татом спілкуємось. Ми кожного дня говоримо, кожного дня. І кожного дня згадуємо, ділимось якимись новинами», - каже сестра захисника Світлана Кондрат.

На повернення сина з нетерпінням чекає й батько Володимир Михнюк: «Звичайно, що мені важливо, бо я чекаю. Ну так, щоб дочекатись його».

Алея віри і надії виконує важливу місію для громади. Так ми показуємо, що пам’ятаємо про кожного, хто зник у пекельних боях чи опинився за гратами ворога. Рідні захисників мають бачили, що вони не наодинці зі своїм горем. Громада стоїть пліч-о-пліч із ними. Ці очі дивляться на перехожих, нагадуючи, що ціна нашої свободи вимірюється людськими долями.

Пані Марія Максімко вже 4 роки чекає на сина. Її Віктор був на Революції Гідності, пізніше долучився в АТО, був учасником АТО, брав участь у боях за Маріуполь. Коли почалася повномасштабна війна, син повернувся з-за кордону та долучився до побратимів також в Маріуполі.

«Завдяки родинам, матерям і всім небайдужим, ми маємо єдине місце, де можна прийти і подякувати, вклонитися героям, які зникли безвісти. Я вклоняюсь низько героям і вклоняюсь їхнім матерям до землі. Я, мама бійця-героя, який вважається зниклим безвісти, з 16-го буде 4 роки. Хочу сказати, що статус зниклого безвісти досить важкий. Це перше місце за 4 роки, в яке я можу прийти до нього. І поклонитися йому і розказати свою біль. І все йому сказати. Тому що я знаю, як ми, батьки, всі чекали це місце. Я часами зневірююсь, 4 роки це дуже багато часу, коли я не знаю, де його знайти. 1451 день - це як день, так і ніч, я живу ним, я встаю з ним, я сплю з ним, я шукаю його. Це дуже складний час. Статус зниклого безвісти – це між небом і землею, це не розумієш, куди молитись, куди шукати, до кого звертатись, ти сама ходиш шукаєш. До тебе ніхто не телефонує. Ти сама шукаєш дитину. Це дуже важкий статус», - зізнається мати зниклого безвісти захисника Марія Максімко.

Зі словами підтримки звернувся до родин Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків: «Як і обіцяли, довідкриваємо Алею віри і надії. Ми всі віримо, що настане час і хлопці будуть самі знімати ці фотографії. Я дуже сподіваюсь, що хлопці будуть повертатись. Ми, як християни, віримо в те, що неможливо в людей, можливо в Господа Бога. Той біль, та надія, і те сподівання на те велике чудо: повернення свого сина, чоловіка, батька з цієї страшної московсько-української війни. Дякую усім, хто приходь на заходи, на акції, де ми звертаємо уваги на долю полонених і зниклих безвісти. Нехай Господь Бог почує нашу Хресну дорогу і почує нашу молитву».

За кожним фото – доля захисника, на якого чекають рідні, чекає громада. Пам’ятаємо про кожного. Чекаємо на кожного. Боремося за кожного. Пам’ятаймо ціну нашої свободи.