Пам’ять про Героїв, яка зобов’язує жити гідно

Анотаційні дошки ще двом полеглим захисникам відкрили в Івано-Франківську, щоб вшанувати пам’ять Героїв, які без вагань стали на захист України. Богдан Власій і Вадим Сокирко були учнями ліцею №10. Тут вони навчалися, зростали і сформувалися як справжні патріоти.

«Сьогодні ми відкриваємо ще дві дошки: Власію Богдану і Сокирку Вадиму. Це є наші випускники. Гордимося ними. Вічна їм пам'ять. Ці дошки дадуть можливість і дітям, і родичам, батькам, усім нам віддавати шану хлопцям, які віддали свої життя за нас з вами, за Україну. За те, щоб ми могли сьогодні працювати, навчатися. Щодо волонтерства – ми продовжуємо продуктивну роботу в цьому напрямку. Чим можемо тим допомагаємо. Більше ми спрямовуємо на потреби наших випускників, 28 чоловік тепер воюють за нашу державу», – розповідає директор ліцею №10 Руслан Куриндаш.

Богдан Власій був бойовим медиком, командиром розвідувального взводу, сержантом 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Коли почалося повномасштабне вторгнення, Богдан був на 5 курсі медичного університету. Ще будучи студентом, він вирішив, що має захищати свою країну від ворога.

«Він з перших днів записувався добровольцем, але його постійно ставили в запас. І за третім разом, коли він звернувся, йому дали добро і сказали, що беруть бойовим медиком. Коли він прийшов додому, в нього очі сяяли таким запалом, що коментарі були зайві. І в нього не було жодних сумнівів. Після тренувального табору він без вагань відправився на Бахмутський напрямок, де і служив, де і загинув під Свято-Покровським. І тому важливо, щоб ця пам’ять продовжувалася і надихала інших на таку жертовну любов», – каже мама Богдана Олеся Власій.

Сестра загиблого Богдана – Марта – також навчається в ліцеї №10. Попри біль втрати, дівчина з теплом у серці пригадує дитячі роки, їхнє спільне навчання та те, яким добрим старшим братом був для неї Богдан.

«Бути сестрою Богдана – це для мене велика честь і, напевно, найбільше, що може бути. Він для мене завжди був прикладом, і не тільки для мене, а й для багатьох – як побратимів, так і однокласників, одногрупників, просто знайомих. Зовсім скоро я закінчу 11-й клас. І я дуже хотіла, щоб він був на моєму випускному. І так станеться, що він буде, але вже буде дивитися на мене з портрета, з ось цієї пам’ятної дошки. У заповіті він написав, що він щасливий. І йому не вартує нічого віддати своє життя за щастя інших. Тому цим самим посилом я хочу звернутися зараз до всіх, хто стоїть тут, щоб ви були щасливими, насолоджувалися кожною миттю, бо за це і воюють», – ділиться спогадами сестра Богдана Марта Власій.

Приїхав віддати шану пам’яті Богдана і його побратим Ілля Корнійчук. Захисник переконаний, що кожен українець має прагнути наслідувати приклад полеглих Героїв: бути відважними, справедливими та готовими на жертву заради спільного блага. Таким воїном був також Вадим Сокирко. Він пішов на війну добровольцем, уже 25 лютого 2022 року він доєднався до лав Збройних сил України. Був старшим солдатом 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони імені Дмитра Вітовського. Боронив Україну на Запорізькому напрямку. Загинув у боях, захищаючи побратимів у с. Малинівка Запорізької області.

«Саме в стінах цієї школи Вадим навчався, тут були його перші друзі, перші захоплення і розчарування. Тут йому привили любов до нашої України. Дорогий наш сину, брате, наше серце розривається від болю, але водночас воно сповнене гордістю за тебе. Ти вибрав шлях воїна, шлях захисника. І віддав найдорожче – своє життя за нас, за Україну. Ти – наш герой, наш янгол. Дякуємо за кожну мить, що ти був поруч, і віримо, що ти в кращому світі», – каже сестра Вадима Сокирка Тетяна.

Однокласник Вадима Володимир Джигіта також прийшов до рідного ліцею, щоб вшанувати друга. Чоловік пригадав, що Вадим ніколи не боявся труднощів, зустрічав їх завжди з усмішкою. Також Володимир закликав усіх франківців берегти пам'ять про кожного Героя. 

«Щодня у нас о 9-й годині є хвилина мовчання, і закликаю вас кожного, і всіх, хто біля вас є, завжди пам’ятати, завжди в цей час згадувати оцих загиблих хлопців та всіх інших, і пам’ятати про тих, хто ще і сьогодні воює та боронить нашу Україну. Складно, важко, але те, що тут є ці портрети, вони допоможуть зберегти нам у нашій пам’яті», – переконаний однокласник Володимир Джигіта.

Шанувати пам’ять Героїв та розповідати про їхні подвиги дітям – обов’язок тих, хто продовжує жити в тилу. Бо саме ці хлопці щодня стримують ворога, завжди ціною свого здоров’я і життя. Тому громада має берегти їхню світлу пам’ять.

«Немає жодної школи вже в Франківській громаді, де не відкрито анотаційних дошок. Наш обов’язок, як християн, – молитва. Дякую вам за молитву за тих, хто не з нами. І за тих, хто зі зброєю в руках боронить сьогодні українську державу. Користуючись нагодою, дякую побратимам, які тут є присутні. Дякую військовим Національної гвардії, які тут завжди є. Пам’ятаємо, що найкращим пошанівком хлопців буде наша підтримка Збройних Сил України. Пам’ятаймо, якою дорогою ціною дається українська держава, українська школа, синьо-жовтий прапор, українська мова і рідна батьківщина», – підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.