Під Покровом Богородиці: у Франківську вшанували захисників України та полеглих воїнів

1 жовтня в Івано-Франківську відзначили День захисників і захисниць України та свято Покрови Пресвятої Богородиці. Цей день у громаді провели у молитві за українських військових та з особливою шаною до тих, хто віддав життя за Україну.

Міський голова Руслан Марцінків долучився до святкових богослужінь у двох Покровських храмах Івано-Франківська - храмі Покрови Пресвятої Діви Марії УГКЦ на Княгинині та Свято-Покровському кафедральному соборі ПЦУ. Разом зі священиками та парафіянами молилися за наше військо та просили у Богородиці заступництва для України. Літургії цього дня відбулися також у Радчі та Добровлянах. До молитов та святкових богослужінь там долучилися представники міської влади.

«Сьогодні 1 жовтня. Сьогодні є День свята Покрови Пресвятої Богородиці. Це є велике свято не тільки в християнському світі, але й для івано-франківців, позаяк наше місто освячене під покров Пресвятої Богородиці. Ми знаємо, що Пресвята Богородиця була покровителькою і козаків, і наших воїнів Української повстанської армії, і, звісно, нашого українського війська. Безперечно, сьогодні зрозуміло, що у всіх храмах міста відбулися святкові божественні літургії, з молитвою до Пресвятої Богородиці за Україну і українське військо. І в тому числі відбуваються також зараз за участю представників Української Греко-Католицької Церкви, Православної Церкви України і Римо-Католицької Церкви тут, на Вічевому майдані, молебень до Пресвятої Богородиці за Україну та українське військо», - розповідає Ігор Кінаш, начальник відділу внутрішньої політики.

На Вічевому майдані відбувся екуменічний молебень за Україну та українське військо. Спільно молилися за захист наших захисників і захисниць, перемогу України та мир.

«Вітаю з величним святом Покрови Пресвятої Богородиці. Згадуємо в цей день і козацтво, і бійців Української повстанської армії, а також згадуємо новітніх героїв - героїв московсько-української війни. Позавчора мав можливість повернутися з Донеччини, Дніпровщини, а також Запоріжжя, де я в черговий раз від громади передав допомогу різним нашим бригадам саме до Покрови Пресвятої Богородиці. Бо завдяки хлопцям і дівчатам, які нас захищають, ми маємо можливість сьогодні мати українську церкву, українську мову, мати сьогодні український Івано-Франківськ. Я сьогодні особливо хочу вклонитися низько рідним наших героїв, які тут є присутні, тому що ви втратили найдорожче: своїх дітей, своїх чоловіків, своїх батьків на цій страшній московсько-українській війні. І ціна дуже-дуже велика. Ціна України. Це ціна того, що ми можемо мати синьо-жовті прапори, ходити до школи, ходити на роботу - це завдяки тим, хто сьогодні тримає нам небо, і землю, і воду в Українській Державі. Низький уклін всім героям! Дякую всім поколінням визвольної боротьби! І віримо в те, що з Богом і з нашими Збройними Силами України обов’язково буде перемога і обов’язково буде мир. Низький уклін ще раз, дякую і Слава Україні!», - звернувся до громади Руслан Марцінків.

Очільник громади вручив родинам загиблих військових посмертні відзнаки «За честь і звитягу». За кожною з них - життя українського воїна, його подвиг та родина, яка втратила найдорожче.

Посмертними відзнаками «За честь і звитягу» нагороджені:

Олег Бойко, Ігор Буртик, Андрій Говера, Дмитро Грацонь, Дмитро Діденко, Віктор Домнічев, Василь Дорошенко, Микола Зеленчук, Андрій Іванов, Назарій Квич, Сергій Кобець, Микола Кривець, Олексій Куєвда, Анатолій Кузьмак, Андрій Маньков, Юрій Мацюк, Михайло Михайлюк, Сергій Пилипюк, Віталій Польчій, Андрій Разумов, Артем Садах, Ростислав Терпеливець, Олександр Травкін, Любомир Яцків.

Також відзнаку «За честь і звитягу» особисто отримав Андрій Бойчук - боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Він розпочав службу ще у вересні 2013 року, пройшов оборону Луганського аеропорту, отримав поранення, пережив ампутацію, а після реабілітації представляв Україну на «Іграх нескорених», говорить про те, що його шлях не закінчився:

«Дорогі побратими, посестри, ветерани, дорогі краяни. Службу почав у десантно-штурмовій бригаді ще задовго до антитерористичної операції - вересень 2013 року. Бойовий шлях почав з оборони Луганського аеропорту, де провів 146 днів. Солдатна десантно-штурмова бригада прийшла з Луганської області, Донецьку, Харків і всі гарячі точки. Так, було важко, але ми стоїмо. Отримавши поранення 3 грудня 2023 року, потім лікування, ампутацію, я пам’ятав слова десантників: «Завжди перший, ніхто крім нас». Коли реабілітувався, проходив відбір і представляв Україну на «Іграх нескорених», де зайняв третє місце з волейболу сидячи. Мій шлях не закінчився. Зараз маючи вищу юридичну освіту, працюю в благодійному фонді «Карітас», де займаюся надалі захистом ветеранів, членів їхніх сімей. Так, тяжка доля випала на нас, але ми незламні, ми не скорені». 

Для матері Андрія Бойка цей день став ще однією можливістю розповісти про сина, якого втратила Україна. Андрій пішов добровольцем у 2022 році, а загинув у квітні 2023-го:

«Я дуже надіялася, що він буде живий. І коли він пізно не раз приходив, він починав свою справу, я завжди казала: «Андрійку, все, женися!» А він казав: «Мама, як мені буде 28, в тебе вже будуть внуки». 5 жовтня йому б вже сповнилося 30 років. На жаль, він і не женився, і в мене внуків немає. А незалежність України для мене дуже важлива, тому що родичі мої, родичі мого чоловіка, вони боролися за незалежність, вони були репресовані. Дідусь був учасником бойових дій під Бродами у складі дивізії СС «Галичина». І Андрійко, коли загинув, в нього була мобілка, а в футлярі в нього була форма – дідусь в формі дивізії «Галичина». Я завжди переживала, бо я казала: «Як москалі тебе заберуть, то вони з тебе шкіру здруть». Тому що ви знаєте, як відносилися до дивізії «Галичина». Щоб бути справжнім патріотом і християнином – це велика праця над собою. Він багато читав, він був таким патріотом, розумієте, і я, звичайно, мріяла, щоб він був живий і щоб не в таких почестях і в такій славі його зустрічали на колінах». 

Мама загиблого парамедика Віктора Пилипенка Надія розповіла про сина, який із перших днів війни став до лав захисників. Він служив у 102-й бригаді та загинув 5 березня 2024 року на Запоріжжі:

«Мій син був в теробороні, тут наш Франківськ, потім наша 102 бригада пішла на схід, Гуляйполе, Запорізька область, де він і загинув. З перших днів війни він став в лави захисників. Став парамедиком, рятував багато життів і дуже пишався тим, що він потрібен. Ніколи не йшла мова про те, що він хоче звільнитися з фронту. Це була його позиція, а в нас в сім’ї прийнято, що ми дослухаємося один до одного і кожне рішення важливе. Ці дні дуже важкі, але вони надихають мене писати вірші для наших хлопців і, зокрема, для мого сина». 

Окремо цього дня говорили про тих, кого чекають. Любов Білічак - мама зниклого безвісти воїна Святослава - звернулася до громади від імені матерів, чиї сини досі не повернулися додому:

«Звертаюся до всіх голосом всіх матерів, чиї діти зникли безвісті. Хочу привернути особливу увагу до цих воїнів, які зникли безвісті. Вони не просто цифри у звітах командирів і чиновників. Це наші діти, наші кохані, сини, татусі. Це наші Святославчики, Тарасики, Івасики, Михасики, Андрійки і Дмитрики. Їх тисячі. Вони ті, про кого ми молимося щодень. Це довгі дні чекання у молитві, у сльозах, у розлуці. Іноді майже повна відсутність інформації. Це наші сини, кохані, татусі». 

Говорячи про Алею віри і надії, Любов Білічак закликала не проходити повз світлини зниклих безвісти:

«Прошу вас, коли ви у своїх щоденних клопотах біжите попри Алею віри і надії – стишіть крок, зробіть трошки повільнішу ходу. Подивіться у вічі тих, хто дивиться на вас із світлин. Промовте пошепки: «Господи, спаси і збережи тих, хто зник безвісті. Поверни їх додому». Закликаю вас, долучайтеся до наших акцій. Наші акції – це не просто акції, це крик душі всієї країни, а не біль однієї родини. У наших акціях завжди потрібна підтримка. Наші акції – це родини, які шукають, які чекають, які вірять». 

Особливе місце цього дня - пам’ять про тих, хто вже не повернеться з війни.

На міському кладовищі у Чукалівці на Алеї Слави помолилися за полеглих захисників України. Спільну панахиду відслужили священики різних християнських конфесій. Окремо вшанували воїнів на Алеї Слави Героїв АТО/ООС.

До могил захисників поклали квіти. Також віддали шану полеглим воїнам, похованим на кладовищах сіл Івано-Франківської громади.

Цього дня поруч були військові, ветерани, родини полеглих Героїв і ті, хто продовжує чекати своїх рідних із фронту. Усі з однією молитвою - за Україну, за наших захисників, за перемогу і мир.

Покрова - це день, коли особливо відчуваємо ціну свободи. Ми молимося за тих, хто нині боронить Україну, чекаємо тих, хто зник безвісти, і пам’ятаємо кожного, хто віддав за неї своє життя. Їхні імена залишаються з нами. У молитвах, у пам’яті, в історії нашого міста і всієї України!