Щоб пам’ятали покоління: у Франківську відкрили 9 пам’ятних дощок

Ще 9 імен наших Героїв увічнили в пам’ятних дошках. На стінах ліцею №17 відкрили анотаційні дошки Руслану Дідику, Сергію Головатому, Олександру Габрусю, Роману Левандовському, Ігорю Скрентовичу, Олегу Дикуну та Олександру Процишину. Портрети ще двох полеглих Захисників — на фасаді ліцею №1.

«Кажуть, час лікує рани, загоює біль. Але ні. Час минає, а біль не загоюється і не зникає. Ти просто звикаєш з тим болем жити. Руслане, ти був моїм чоловіком, моїм захистом, моєю опорою, найближчою людиною. Ти був і залишаєшся найкращим прикладом того, якою має бути людина – гідною, сильною, наполегливою. Змінюється світ, змінюється моє життя, але не змінюється наша любов до тебе», — каже дружина Руслана Дідика Оксана.

Кожен військовий захищає найрідніших, свій дім, своє місто і всю Україну. І обов’язок громади — берегти пам’ять про їхню жертву і жити гідно.

«Ми вкотре і вкотре збираємося з вами на подвір’ї ліцею, щоб вшанувати героїв, які загинули і віддали своє життя за нас з вами. Ці стіни будуть пам’ятати цих героїв. Кожного дня вони будуть дивитися на нас з вами, а дітки будуть читати їхні імена. Щира подяка батькам за таких людей, гідних людей, які віддали своє життя. Слава Героям України!» — переконана директорка ліцею №17 Світлана Гарасимчук.

Особливо зворушливим було звернення доньки Романа Левандовського до загиблого тата.

«Серце не вірить, все чекає, що відчиняться двері твої, що ти прийдеш і скажеш тихо крізь сльози: «Я повернувся додому, це був не я, я живий.» Та час настав, остання мить прощання. Я твоя донечка, твоя маленька принцеска. Спочивай з миром, татко, це наше останнє єднання. Ти мій герой, ти в моєму серці назавжди» — говорить Софія Левандовська.

На превеликий жаль, Франківськ і далі зазнає втрат. Захисники гинуть, щоб Україна мала майбутнє. Ще два пам’ятні знаки відкрили на фасаді ліцею №1 — Ярославу Мудрому та Костянтину Козуб’яку.

«Хотіла би виразити щиру вдячність, що ви памʼятаєте і ми вшановуємо тут наших Героїв. Бажаю, щоб це все якнайшвидше закінчилося і ніхто не знав, що таке втрата. Ярослав був для мене хресним татом, окрім нього, в мене батька не було. Важко, бо він завжди був підтримкою. Вони завжди будуть тими хлопцями, які віддали життя за Україну і для нашого спокою» — каже похресниця Ярослава Мудрого Діана.

Зазвичай рідним важко говорити, але мама Костянтина Козуб’яка пані Олена розповіла про рішення сина стати на захист України.

«Це було його власне бажання, добровільне. Служив у Краматорську, позиції їх були у Костянтинівці, він і ще 3 молодих людей: Валерій, Микола і Юрій. Вони загинули всі разом від ворожого дрону. Він себе почував на своєму місці там, він себе почував у своїй стихії. Це було його переконання. Коли я казала: в тебе син, я, ти в мене один. Він казав: «А що я скажу своєму сину потім? А хто як не я? Я поліцейський, я давав присягу на вірність Україні, захищати народ України і я повинен її виконати так, як я вважаю це потрібно», — розповідає мама Костянтина Козуб’яка Олена.

Пам’ятні дошки — це можливість зберегти імена Захисників для наступних поколінь. Щоб діти знали, завдяки кому можуть навчатися, мріяти й будувати своє майбутнє.

«Дякую всім, хто сьогодні приєднався, долучився і посприяв у відкритті меморіальної дошки. Я хочу дуже подякувати всім, що ви є тут і будете нести пам’ять про мого чоловіка. Костянтин Козуб’як завжди в строю. Героям слава!» — каже дружина Костянтина Козуб’яка Оксана.

На таких пам’ятних заходах міський голова Руслан Марцінків завжди наголошує, що найбільшою шаною для полеглих Героїв стане перемога. Тому закликає всіляко допомагати захисникам, щоб її здобути.

«Ви втратили найдорожчих: свого сина, свого батька, свого чоловіка, свого рідного, заради того, щоб була українська держава. Щоб діти могли ходити в школу під синьо-жовтим прапором і мати перспективи і майбутнє. Тому пам’ятаймо, якою ціною дається це. Це ви страшна ціна нашого життя в вільній і незалежній Україні», — підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.