Чотири Герої, які повернулися до рідної школи назавжди – в анотаційних дошках

Чотири Герої, які повернулися до рідної школи назавжди – в анотаційних дошках

Чотири історії життя, чотири долі, які обірвала війна. Вони колись сиділи за шкільними партами, будували плани на майбутнє, мріяли. А коли Україна потребувала захисту – взяли до рук зброю.

В Івано-Франківську на фасаді ліцею №18 відкрили анотаційні дошки чотирьом полеглим Захисникам - Володимиру Сокольнику, Михайлу Горбі, Андрію Кецмену та Віталію Польчію. Їхні імена тепер назавжди вписані в історію рідної школи. На фасаді ліцею №18 – чотири пам'ятні дошки. Чотири обличчя, за кожним із яких – ціле життя, родина, друзі та нездійснені мрії.

Володимир Сокольник, Михайло Горба, Андрій Кецмен та Віталій Польчій. Усі вони були пов'язані з цим навчальним закладом. Усі стали на захист України.

Володимир Сокольник народився на Прикарпатті, здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів, працював, певний час жив за кордоном. До війська долучився у квітні 2024 року. Воював на Донецькому напрямку, поблизу Покровська. У травні того ж року зник безвісти. Рідні майже два роки чекали на його повернення.

«Прийміть всі щирі співчуття, хто втратив сьогодні сина, чоловіка, тата. Вони наші Герої, ми завжди будемо їх пам'ятати і вони будуть завжди в наших серцях. Хочу сказати, що ми теж втратили нам близьку людину. Мама втратила сина, брат втратив брата, я втратила братового. Він був доброю, світлою людиною для нас. Володя був щирим, завжди допомагав, нікому ні в чому не відказував. На жаль, він не встиг створити свою сім'ю. В ранньому віці, в 39 років, він загинув. Бо два роки ми його чекали з надією, що він повернеться додому. Але не повернувся живим, повернувся на щиті. Ми дякуємо йому за його героїзм, за те, що він віддав своє життя, за нашу Україну, за нас, щоб ми жили в тишині, в спокої. Ми будемо пам'ятати його завжди і він буде завжди в наших серцях», - каже братова Володимира Сокольника пані Марія.

Михайло Горба до війни працював оператором крана у міській комунальній службі, був люблячим чоловіком і турботливим батьком двох дітей. У 2024 році став на захист України. Побратими знали його за позивним «Борода». Восени 2025-го поблизу Новопавлівки на Донеччині дістав важкі поранення внаслідок атаки ворожого FPV-дрона. За його життя боролися медики Львівського військового госпіталю, але 21 листопада 2025 року серце воїна зупинилося.

Андрій Кецмен свого часу закінчив Прикарпатський університет за спеціальністю «Правознавство», працював викладачем права. З початком повномасштабної війни став на захист України. Служив старшим сапером у 103-й бригаді територіальної оборони. Загинув 15 лютого 2026 року на Сумському напрямку.

Віталій Польчій після навчання у ліцеї здобув професію рихтувальника кузовів та водія. Служив у 114-й бригаді тактичної авіації, згодом воював на Північно-Слобожанському напрямку. Загинув у бою на Сумщині внаслідок влучання ворожого FPV-дрона. Йому було лише 29 років.

Особливо боляче сьогодні тим, хто пам'ятає їх зовсім юними. Колишня класна керівниця Андрія Кецмена та Віталія Польчія не стримує емоцій: ще вчора вони сиділи за шкільними партами, а сьогодні про них доводиться говорити в минулому часі.

«Ніколи навіть я уявити не могла на хвильку, що сьогодні я буду говорити про них у минулому. Колись вони сиділи за шкільними партами, вони були справжніми, вони були людяними. І дві долі, двоє молодих життів, дві нездійснені мрії. Віталій і Андрій віддали найдорожче, що в кожного з нас є, – це життя. Віддали за рідну землю, за нашу Україну, за наше право з вами жити і бути вільними. Андрійку, Віталику, ви назавжди залишитеся в нашому серці, в моєму серці класного керівника, добрими, щирими, розумними, харизматичними, справжніми, людяними», - каже Світлана Микулин, класний керівник.

Для шкільної родини ці дошки – не просто пам'ятні знаки на стіні. Це нагадування нинішнім учням, якою ціною Україна виборює свою Незалежність. Директор ліцею каже: пам'ять про випускників стане частиною виховання наступних поколінь. І водночас зізнається – кількість таких дощок, на жаль, зростає. Є серед випускників закладу й ті, хто досі вважається зниклим безвісти.

«Не такими ми думали їх приймати назад, після фронту, після війни. На жаль, сьогодні ми увіковічнюємо їхню пам'ять в анотаційних дошках. Хлопці, які у розквіті сил і літ поклали своє життя за те, щоб ми могли жити, працювати, будувати плани на майбутнє. На жаль, але ми бачимо, що і родичі, і школа виховали справжніх героїв, справжніх патріотів. Для нас, для колективу, для учнів, для вчителів ці пам'ятні дошки будуть нагадуванням про наших кращих з кращих випускників. На їхній біографії, на їхній долі, на їхньому подвигу будуть виховуватися покоління учнів нашої школи», - відзначає Дмитро Чміль, директор Ліцею №18.

На відкриття пам'ятних дощок прийшли рідні загиблих, педагоги, учні, військовослужбовці, ветерани та представники громади. Спільною молитвою вшанували полеглих Захисників. Міський голова Руслан Марцінків подякував родинам за виховання справжніх патріотів і наголосив: пам'ятати про загиблих – це важливо, але не менш важливо підтримувати тих, хто сьогодні продовжує боротьбу.

«Хочемо від усіх нас, нашої громади, дорогі рідні, вам низько вклонитись за ваших рідних, ваших синочків, чоловіків, ваших батьків, за те, що вони віддали своє життя заради того, щоб була Українська Держава, щоб наші дітки могли ходити в українську школу, ходити під синьо-жовтим прапором, вчитись українською мовою. Пам'ятайте, якою ціною дається сьогодні Українська Держава. І найосновніше – запорукою миру є сильні Збройні сили України. Не перемовини, не якісь там великі домовленості геополітики, а саме допомога війську. Я дякую 18 ліцею, дякую громаді Пасічна за постійну підтримку наших військових. Бо це тільки сильні війська, українські війська є запорукою миру», - підсумовує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.

Вони більше не переступлять поріг рідної школи, не зустрінуться з однокласниками, не почують шкільного дзвоника. Але їхні імена залишаться тут – на стіні, у пам'яті вчителів, у серцях рідних та в історії України. І тепер кожен учень, проходячи повз ці дошки, знатиме: свобода не дається просто так. За неї заплачено найвищу ціну. Вічна пам'ять і слава Героям!