На фасаді Ліцею імені В’ячеслава Чорновола встановили ще чотири меморіальні дошки в пам'ять про наших загиблих Героїв, які віддали своє життя за Україну: Олександру Підлузькому, Роману Паньківу, Євгену Хоміцькому, Сергію Гирявцю. Кожен з них мріяв жити у вільній, мирній Україні та за це воював до останнього подиху.

«Цих Героїв знаю особисто, бо це мої учні, крім Сергія Гирявця. Це звичайні хлопці, які, як і всі решта діти, ходили до школи, любили вчитися, любили пустувати, але були дуже великими життєлюбами. Вони намагалися вже своїми вчинками, своєю поведінкою показати, що життя це найважливіше, що є. Дуже сумно зараз стає, що такі молоді вони пішли з цього життя», - пригадує своїх учнів в.о. директора ліцею імені Вʼячеслава Чорновола Тетяна Стефанишин.

Роман Паньків – став добровольцем вже в перший день повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Воював у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади та пізніше був переведений до 78 полку розвідки. Після важкого поранення в грудні 2023 року на Запорізькому напрямку, повернувся до служби, але 18 травня 2024 року під час виконання завдання у Кураховому героїчно загинув.

 

Сестра Романа Паньківа Тетяна, каже, її брат був унікальним і хотів залишити свій слід у житті. Зустрів кохання, хотів сім’ю, та, на жаль, не встиг. «Мій брат не любив говорити про війну, він любив говорити про життя. Він взагалі був життям і настільки насичено жив», - згадує сестра Романа Паньківа.

Євген Хоміцький – був сержантом, командиром розрахунку гармати у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. В 2014 році він пішов в АТО, потім демобілізувався і працював в пожежній частині. У 2020 році він знову підписав контракт із ЗСУ. Загинув у бою поблизу села Кам’янське Запорізької області. Мати пригадує, син казав, що не може залишитись і підвести своїх хлопців. А в школі кажуть, на війні він буквально виріс, став справжнім мужнім чоловіком.

 

«Він пішов вчитися в цю школу. Провчився 9 років. Трохи інколи був бешкетуватий, але вчився. Тамара Михайлівна була його класним керівником, я казала, що це друга його мама. Потім після 9-го класу він пішов вчитися в професійне училище №13. Дальше в 14-му році він пішов служити в армію», - ділиться спогадами про сина мама Євгена Хоміцького Світлана Хоміцька.

Олександр Підлузький – мріяв з дитинства стати військовим, хоча за станом здоров’я не міг служити. Попри це, він став добровольцем, вступив до 214-го окремого спеціального батальйону OPFOR як медбрат. Загинув 24 квітня 2024 року під час боїв у селі Михайлівка на Донеччині, захищаючи Україну від російської агресії. «Він приїжджав буквально за два тижні до загибелі. І таке враження, ніби передчуття того, що дійсно щось має статися. Він всіх пообнімав, попросив, щоб залишили йому місце на стінах школи», - додає директора ліцею Тетяна Стефанишин.

 

Сергій Гирявець у 2024 році мріяв вступити на психолога, але війна змінила його плани. Він приєднався до штурмових військ у Херсоні та брав участь в обороні Дніпра. Під час сильного мінометного обстрілу 7 лютого 2024 року Сергій був важко поранений. На жаль, 11 лютого його серце зупинилося.

 

Сьогодні велику ціну платить Франківськ та Україна за те, щоб наші діти могли навчатися в українській школі під синьо-жовтим прапором. Тому, наголошує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків, наш обов’язок берегти пам'ять у анотаційних дошках, в Алеї слави, в різноманітних заходах. Бо кожен з Героїв любив, творив, мав покликання.

 

«На жаль, ми далі відкриваємо анотаційні дошки нашим Героям. Кількість дощок зростає на цьому ліцеї і на інших закладах освіти. На жаль, війна триває і ми втрачаємо найкращих. Але найголовніше зараз це зберегти пам'ять і допомогти нашим військовим. Тому волонтеримо, допомагаємо Збройним силам України і робимо все, щоб пам'ять про наших Героїв була увіковічнена у віках. І щоб кожна дитина, батьки, чиї діти тут навчаються, знали про те, що такі героїчні постаті навчались в цій школі», - резюмує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків. 

Також міський очільник подякував колективу Ліцею з імені В’ячеслава Чорновола за плетіння сіток, працю й допомогу військовим. За те, що кожен з вчителів, кожен з батьків долучається до підтримки армії.