Він загинув 5 травня під Вугледаром Донецької області. Його військова спеціальність – сапер-розвідник. В той день він натрапив на «керовану міну». Не здригнувся, не відскочив, а, навпаки, розуміючи, що поруч побратими, прикрив міну своїм тілом впоперек. Ціною власного життя Роман врятував своїх побратимів від неминучої смерті. Підрозділи бригади змогли просунутися вперед і зайняти нові позиції. 

 

Сьогодні, 1 вересня, відбулось відкриття анотаційної дошки Герою на фасаді Крихівецього Ліцею. 

 

«Вічна памʼять та щирі співчуття рідним та близьким загиблого! Низький уклін! Дякую усім присутнім, що вшанували памʼять загиблого. Тепер кожен, хто заходитиме в Ліцей, дивитиметься на анотаційну дошку й пригадуватиме Романа. Ми відновили нашу програму встановлення памʼятних дощок «Івано-Франківськ – місто Героїв», щоб вони постійно нагадували, якою ціною нам дається спокій та мир у громаді. Адже лише від 24 лютого наша громада втратила 65 Героїв. А з 2014 – 158 іванофранківців віддали свої життя за волю та незалежність нашої держави», - сказав на відкритті міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків. 

 

Церемонія відкриття дошки була емоційною та тяжкою. Та мати загиблого Героя була достатньо сильною й, крізь сльози й величезний смуток, згадувала дитинство сина: «Знаєте, Ромчик був особливою дитиною. Коли йому було 3 рочки, його улюбленою піснею була «Хлопці підемо, боротися будемо. За Україну, за її волю, права, державу». Пригадує, що коли син вдруге збирався на війну, вона йому казала, що вдруге вже не дочекається. Але він відповів: «Мамо, ти не одна така. Таких матерів багато. А я єдине боюся, щоб мене на полі не клювали ворони». 

 

На відкриття дошки завітали й побратими Романа Дземана: «Конкретно я був у ту хвилину, коли Роман загинув. Завдячуючи його смерті… Я тут і можу сказати… Дякую брате, що я тут сиджу. Ми з перших днів були з ним на фронті. Це був один позитив. Він усіх завжди підбадьорював, навіть коли у всіх руки опускалися. Вічна памʼять, брате». 

«Роман був дуже мужньою людиною. До всього відповідально ставився. Він відповідав за тих людей, які його оточують. Напевне, саме тому він обрав професію – сапер. Це надскладна професія. Він завжди мав бути попереду та проробити людям проходи. Ти маєш думати як захистити техніку, людей і себе. При цьому ти завжди дивишся смерті в очі», - розповідає побратим Роман Дзібій. Та додає, що ніхто й уявити не може, яку кількість життів лише він один врятував. 

 

На відкриття дошки також завітала народна депутатка України Оксана Савчук. Вона пригадує про день, коли ховали Романа. Тоді поруч із нею йшли дві жінки, яких вона не знала. Вони весь час говорили про загиблого і постійно казали «наш Ромчик», «наш Ромчик був такий добрий», «наш Ромчик був найкращий» та розказували свої спогади. Вона побачила, що дуже багато людей в Крихівцях шанують Романа, знають та постійно про нього згадують.