Олег Бевський - директор комунальної установи "Міська аварійно-рятувальна служба" в Івано-Франківську. Для нього діяти у надзвичайних ситуаціях і рятувати з біди інших - не новинка навіть у повсякденному житті. Але життя в тилу та служба на фронті - зовсім різні речі.

Мавши досвід у зоні бойових дій, керівник КУ "ІФ МАРС" в перші ж дні повномасштабного вторгнення росії в Україну передає свої справи та йде боронити Україну. У продовженні циклу "Історії війни" ділиться як все було.

- Як змінилося ваше життя після вступу до ЗСУ? 

- Оскільки я проходив службу у 2014-2015 роках в зоні АТО в складі підрозділу Державної прикордонної служби, то, відповідно, весь цей час знаходився в оперативному резерві ДПСУ. Служба в АТО та робота в аварійно-рятувальній службі дала мені змогу здобути нові навички, які дають мені змогу більш упевнено себе почувати в екстремальних випадках; не нервувати, бути більш зосередженим, не відволікатися на якісь дрібниці. 

- Коли саме остаточно вирішили, що берете зброю до рук? Одразу після бомбардувань 24 лютого? Чи трохи згодом? 

- Оскільки я перебував в оперативному резерві, то часу на особливі роздуми у мене не було. Здавши справи, як керівника КУ "ІФ МАРС", я разом зі своїм побратимом Пащенком Ігорем, 28 лютого, прибули в розпорядження підрозділу, до якого були приписані. Отримавши все необхідне спорядження, та пройшовши короткотермінове навчання, 15 березня ми прибули в Харківську область для виконання відповідних завдань. З того часу, уже 5 місяців, знаходимось на цій ділянці фронту. За цей час здобув нову військову спеціальність, засвоїв нові навики. Доводилось і охороняти блокпости, і знаходитися в "секретах", і виїжджати на бойові завдання (на які конкретно, ми поговоримо після війни). 

- Чи пригоджуються професійні навички зараз на полі бою? 

- Безперечно, деякі навички з роботи в аварійно-рятувальній службі пригоджуються та дозволяють більш упевнено діяти в тих чи інших ситуаціях. Хочу зазначити, що за декілька місяців до війни всі МАРСіани пройшли навчання з надання домедичної допомоги, дякуючи Мальтійській службі допомоги м. Івано-Франківська. 

- Чи можете пригадати ваш перший складний бій? Що найважче там, на передовій? 

- Безперечно при першому бойовому виїзді було все - і страх, і мандраж, і дурні думки десь в голову лізуть. Але головне в цій ситуації взяти себе в руки, згадати для чого і для кого ти тут і, все стає на свої місця. Ти бачиш поряд із собою своїх побратимів, деяких з них набагато від тебе молодших, і розумієш, що маєш бути впевненим, десь підбадьорити і їх і себе жартівливим словом. І якраз найважче це бути зосередженим, не піддаватися страху. 

- Про повномасштабну війну багато говорили заздалегідь. Як ставилися до цього? Розуміли, що це неминуче чи все ж не вірили у напад? Як гадаєте? Все ж цього можна б було уникнути? 

- Безперечно, що рано чи пізно ця широкомасштабна війна мала початися. У нас з москалями різний світогляд, без нашої історії, без нашого Києва, - вони ніхто. У нас ніколи не було своєї тиранії, ми нація яка бажає жити вільно, а москалі привикли животіти "при царю-батюшкє". У нас різні шляхи. На мою думку, уникнути цього нападу неможливо було. Хіба би ми були вибрали такого умовного свого "лукашенка", який нас би нас здав росії. Ну, у нас був такий "свій" - яник, але ми його послали в ростов. І тому, це вторгнення було не минуче. Просто, ми могли б більш серйозніше підготуватися, якби не втяглися в мінські договорняки, не намагалися "зустрітися десь посередині і подивитися один одному в очі". Треба було всі ці 8 років, день і ніч, готуватися до війни. 

- Коли все ж це сталося, то яка перша думка була? 

- Перша думка - ми переможемо! Але Перемога для нас, це не просто припинення бойових дій. Це ліквідація російської імперії, і створення на її території декілька незалежних країн, та повна демілітарізація її території. Щоб з тої території більше ніколи не починалось війн. Виплата нанесених збитків в повній мірі. 

- Чи вірите, що життя буде таким, як раніше? Чи все ж щось змінилося у нас? Ваше побажання усім захисникам, побратимам, а також тилу. 

- Є надія, що життя після війни стане кращим. Як показала війна, - ми й так не погано жили. Буде багато роботи по відбудові зруйнованого господарства. Можливо, ми більше станемо цінувати СВОЮ державу, мову, розуміючи, що були на волосинці від зникнення як нація. Всім хочу побажати Перемоги, а щоб її здобути то необхідно терпіння, наснаги і бути одним цілим. Слава Україні!

Читайте також: Михайло Шутак: Зараз головне нам перемогти. А далі - побачимо!