В Івано-Франківську на фасаді Ліцею №15 відкрили анотаційну дошку Герою, добровольцю ЗСУ Володимиру Дутчаку.

Йому було 38 коли його життя обірвала війна. Тут залишились батьки, сестра, дружина та донька – копія батька. 

«Ось донечка Януся, копія тата. Він загинув заради нас, заради кращого майбутнього для дитини, для всієї України. Він не боявся нас залишити, щоб взяти зброю до рук. Він казав, що людина до всього звикає і до вибухів, і до пострілів. Він того дня дзвонив, хоч ніколи не прощався, сказав, що всі хочуть повернутися додому живими. Дякую всім воїнам, що захищають нас», - крізь сльози розповідає дружина загиблого воїна Світлана Дутчак. 

Попри відсутність бойового досвіду та те, що Володимир навіть не служив в армії, в перші дні вторгнення, він без вагань пішов добровольцем на фронт. Таке рішення прийняв разом з сім’єю, бо розумів, що захистити рідну землю від ворога – його обов’язок. 

«Мені дуже важко говорити. Мій син загинув за Україну. Але коли він прийшов до хати і сказав, що йде на війну, - я дуже почала плакати і просила його, бо він не служив і зброї в руках не мав. Проте, він пішов захищати свою сім’ю і свою Батьківщину», - пригадує матір загиблого Галина Іванівна. 

«Володимир був тим, хто одним з перших пішов захищати нашу Україну. Але війна розділила наше життя на до і після. Принесла багато горя і нещастя в кожну нашу родину. Володя, ти завжди будеш у наших серцях. Ми дякуємо всім нашим захисникам, які боронять нашу державу і за те, що ми можемо жити. Ти любив життя, як і кожен з нас. Герої не вмирають. Вони просто перестають йти поруч з нами. Вони там на небесах продовжують оберігати нас», - каже двоюрідна сестра Володимира Леся. 

Хоч стіни свого навчального закладу Володимир залишив більше двох десятків років тому – його тут добре пам’ятають і з теплотою згадують і вчителі, і директор. Кажуть, він був учнем з великим і добрим серцем. 

«Володя, колишній учень 15 школи. Він був дуже старанний. Душа його була створена для добра, а серденько для вічної, безмежної любові до людей. Його місія в житті – робити добро. Він дуже любив нашу рідну школу, своїх однокласників, друзів, родину, сім’ю та свою неньку Україну – тому пішов її захищати. Вічна пам’ять і слава Герою. Пам’ять про нього завжди житиме у наших серцях. Сердечна подяка батькам Героя, які виховали достойного сина нашої Батьківщини», - пригадує воїна перша вчителька.

«Я пам’ятаю його. В нього були блакитні очі, він був дуже цікавим. Перед випуском підійшов до мене, ми говорили, ким він хоче бути, про мрії. Дуже добрий хлопець був, товариський. Друзі його поважали. Він загинув за Україну. Учні тепер бачать, що таке держава, суверенітет і хто такі наші Герої. Це наша історія, яка закладається на століття. Потрібно не чужих героїв славити, а простих хлопців, які пішли на фронт і загинули за Україну. На таких хлопцях буде триматися Україна і наша історія», - додає директор ліцею №15 Василь Бойчук.

Україна платить надзвичайно велику ціну за незалежність. Кожен із загиблих воїнів повинен залишитися в пам’яті, а вдячність за їхні подвиги – продовжувати жити у серцях українців. Аби кожне наступне покоління знало і шанували наших захисників в Івано-Франківську відновили Програму «Франківськ – місто Героїв». Тож встановлюють меморіальні дошки загиблим захисникам на фасадах навчальних закладів, де вони здобували освіту. 

«На жаль, Івано-Франківська громада вже втратила 67 наших бійців на московсько-українській війні з 24 лютого. А з 2014 року – то понад 150. Я хочу від імені громади щиро подякувати, низько вклонитися рідним за виховання Героя, вчителям, які навчали знань. Ми ніколи не забудемо наших Героїв. На наших навчальних закладах встановлюємо анотаційні дошки. Ми віримо в нашу перемогу і в те, що ворог буде розбитий. І ми на своїй мирній землі будемо будувати нашу Українську державу. Низький уклін від громади!», - резюмував міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.