На фасаді Ліцею №20 встановили анотаційну дошку Героям Сергію Морозу та Руслану Бережному.

Сергій Мороз «Фрост» – захисник України, капелан, доброволець АТО/ООС, парамедик батальйону «Госпітальєри». У січні 2015 року увійшов до складу медичного батальйому УДА - «Госпітальєри», як водій-парамедик, капелан. З 2016 по 2017 роки був старшим інструктором вишкільного центру батальйону. Увесь цей час Сергій працював на першій лінії - селища Широкіно, Піски (Донецька область), де і був травмований. Опісля був змушений припинити активні ротації та зайнятися волонтерством.  

Але в його родині завжди панували патріотичні настрої, адже дід Сергія був вояком дивізії «Галичина», а двоюрідна бабуся на псевдо «Весна» - зв’язковою УПА. 

 

«Він багато витягнув поранених з зони бойових дій. Він все віддавав Україні, всього себе», - пригадує дружина Сергія Мороза Тетяна.

Та додає, що коли чоловік зібрався на війну – навіть не сумнівалась у такому його виборі. Адже Сергій був завжди налаштований патріотично.

«В нас було дуже цікаве і знайомство, і життя, тому що я етнічна росіянка. Я завжди була за Україну, але такий вогонь, який був у нього це неможливо передати. Він брав участь у всіх революціях. В 2004 році народився наш другий син. І не зважаючи на малу дитину, він все-рівно йшов. Як він пішов то просто сказав мені «Я йду, бо я інакше не можу». Я сказала, що розумію, хоч не можу це просто прийняти, але розумію його вибір. Коли він потрапив під танк у селищі Піски, приїхав додому лікуватися, тоді я сказала, що більше так не зможу і або ми їдемо двоє, або не їде ніхто. Відтоді ми двоє були учасниками батальйону «Госпітальєри» і служили з 2015 року доки не похворіли», - зазначає дружина Сергія Тетяна.

У січні 2018 року дізнався про страшний діагноз - гліобластома мозку 4 ступеня. Сергія прооперували в лікарні Мечнікова у Дніпрі. Більше року він боровся з хворобою та, на жаль, у 2019 році помер. 

 

Руслан Бережний «Маестро» – захисник України, гранатометник 109-го окремого батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади. У 2014 році, записавшись до 5-го добровольчого батальйону «Прикарпаття», він вирушив боронити свою Україну у зону АТО, а після розформування батальйону продовжив службу у складі 15 батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади. На фронті був гранатометником, а у вільний від боїв час піднімав бойовий дух своїх побратимів грою на гітарі, за що отримав позивний «Маестро». У грудні 2014 року був поранений поблизу населеного пункту Нікішене та повернувся лікуватися.

Однак вже вранці 24-го лютого він продовжив боротьбу за Україну. Коли почалась повномасштабна війна, Руслан був у військкоматі, де його зарахували до 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону Коломийської 10-ї гірсько-штурмової бригади. Обороняючи Україну, Руслан Бережний загинув 22 березня у Київський області поблизу с. Слобода Кухарська. За свою службу був нагороджений медалями та відзначений численними подяками.

«Дякуючи моєму братові, який зараз на небесах, і дякую всім захисникам, які зараз боронять Україну, ми маємо тут в тилу відносний спокій, наші діти можуть ходити в школу. Низький уклін нашим Героям», - каже сестра загиблого Руслана Бережного Юлія.

«Ми пам’ятаємо усіх Героїв. Війна почалась з 2014 року, і ми вшановуємо та пам’ятаємо всіх, хто з того часу воював і допомагав нашим військовим. Тому сьогодні відкрили дві дошки. Одна з них учаснику АТО, волонтеру і військовому капелану. А друга – бійцю 109 батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади, який загинув, захищаючи Київ. Тому ці дві анотаційні дошки сьогодні були відкриті, щоб пам'ять про них була збережена. Дякую всім, хто долучився до цієї важливої події. Найбільше дякуємо всім нашим Героям, які віддали найдорожче - своє життя заради нашої держави, для того, щоб ми тут могли навчати дітей, працювати і робити добрі справи», - резюмує Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.

Відкриття анотаційних дошок - це частина програми «Івано-Франківськ – місто Героїв». У межах якої у громаді існує ще ряд ініціатив, котрі увіковічнюють пам'ять всіх тих, хто віддав життя за незалежність. Щодня у жорстокій боротьбі Україна втрачає своїх синів. Кожен із загиблих воїнів залишиться у нашій пам’яті, а вдячність за їхній подвиг житиме у наших серцях.