На фасаді Івано-Франківського фахового коледжу технологій та бізнесу відкрили анотаційні дошки трьом випускникам закладу, які поклали свої життя за вільну Україну. Василь Дорошенко, Роман Голуб та Володимир Кушнірик – ці прізвища Героїв навічно закарбовані на стіні їх альма-матері. 29-річний Василь Дорошенко боронив Україну у складі 3-ї окремої штурмової бригади. Мав позивний «Паладін». Під час Великої війни отримав поранення, однак швидко реабілітувався і повернувся до побратимів. І до останнього подиху захищав рідну Україну. 

«Мій Василько був таким допитливим, щирим і весь час в нього була боротьба за справедливість. По життю в нього була боротьба за справедливість, він просто не міг осторонь залишитися, коли розпочалася Велика війна, він не міг не піти воювати. Прийняв рішення піти воювати після того, як у Краматорську були обстріли і багато маленьких діток загинули. Для нього це було поштовхом зібратися і піти воювати», - каже мати загиблого Героя Василя Дорошенка Олександра Дорошенко.

26-річний Роман Голуб – головний сержант-командир 1-го інженерно-саперного відділення 3-го батальйону оперативного признання «Свобода» Нацгвардії України. Попри молодий вік, мав неабияку повагу серед побратимів. Бойовий шлях Романа із позивним «Крафтер» розпочався з перших днів повномасштабного вторгнення росії. Брав участь у боях за визволення столиці, Сіверськодонецька та Бахмута. Мати Романа Голуба каже, син любив і знав історію рідної країни, тому так ненавидів росію. 

«Він дуже любив свободу. Дуже свободолюбивий був, любив волю, свободу. А ще дуже любив життя і хотів, щоби всі жили вільно. А ще більше за все він любив Україну. Дуже захоплювався історією, любив її. Обіцяв, що все буде добре, все буде Україна! Тому і пішов. А ще в нього є дві сестрички і за них він і пішов», - каже мати загиблого Героя Романа Голуба Ольга Федорян. 

Загиблий Герой Володимир Кушнірик у перші дні російського вторгнення працював за кордоном. І одразу вирішив повернутися, щоби стати на захист рідної країни. «Турист» - саме такий позивний обрали воїну побратими. Він мріяв одружитися і створити сім’ю. Тільки от жити хотів у вільній Україні. Тому, попри вмовляння, сам прийняв рішення не ховатися, а захищати рідних.   

«Був за кордоном на момент повномасштабного вторгнення. Дзвонить, каже, що їде додому. Я його просила, щоби не їхав, почекав. Кажуть, що два-три тижні і те все закінчиться. А він у відповідь: «як я маю хлопцям в очі дивитися і сидіти там відсиджуватися». - Приїхав і на другий день пішов у військкомат. Друзів багато мав. І завжди як «заводіло» в них був. Прислухалися старші, молодші, чомусь всі до нього тягнулися», - каже мати загиблого Героя Володимира Кушнірика Алла Кушнірик. 

Франківськ пам’ятатиме кожного убитого москвою Героя, запевняє очільник громади Руслан Марцінків. Саме з метою збереження пам’яті про кожного борця за незалежність нашої країни у громаді діє програма «Івано-Франківськ – місто Героїв». 

«Важливо пам’ятати про наших Героїв, які показують приклад всьому нашому суспільству, що за свою державу треба боротися. І дуже важливо, що у межах програми «Івано-Франківськ – місто Героїв», ми продовжуємо вшановувати пам’ять анотаційними дошками, різними заходами, книжками, алеями слави для того, щоби ця пам’ять була довгою і ця пам’ять була завжди», - переконаний Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.